ЕПІСТЕМОЛОГІЧНІ МОДУСИ МЕТОДОЛОГІЧНОЇ ТРІАНГУЛЯЦІЇ В ПЕРСОНОЛОГІЇ

Abstract

У  статті  представлено  аксіопсихологічний  варіант  здійснення  методологічної  тріангуляції  в  психології  особистості,  який  базується  на  категорії  хронотопу  як  холістичної  одиниці  персонального  буття. Таким чином було об’єднано дихотомічні у формально-логічному відношенні процеси телеологічної і  каузальної детермінації –  інтеріоризації та екстеріоризації, індивідуалізації-соціалізації, персоніфікації- персоналізації, аксіогенезу і культурогенезу, циклічного часу і лінійного часу тощо, а також конструкти –  особистісного смислу та суспільного значення, захисних механізмів та копінг-стратегій, его-ідентичності і  наративної   ідентичності,   ментативу   й   наративу,   термінальних   та   інструментальних   цінностей,  індивідуального характеру та соціальної ролі, прагнення до особистого щастя і професійного успіху тощо в  гармонійно   збалансовану  цілісність  когерентних   психологічних  механізмів  персоногенезу.   Розглянуті  епістемологічні модуси методологічної тріангуляції можуть слугувати взірцем метааналізу і подальшої  герменевтичної  роботи  з  аксіопсихологічної  реконструкції  різноманітних  персонологічних  дискурсів  не  лише  в  царині  фундаментальної  науки,    а  й  у  царині  різноманітних  експериментальних  і  прикладних  досліджень.     

The  article  presents  the  axiopsychological  variant  of  methodological  triangulation  implementation  in  personality  psychology  based  on  the  chronotope  category  as  a  holistic  unit  of  personal  existence.  Thus  the  dichotomous  in  the  formally  logical  regards  processes  of  teleological  and  causal  determination  such  as  internalization and exteriorization, individualization-socialization, personification-personalization, axiogenesis and  culture genesis, cyclic time and linear time, etc. as well as constructs of personal meaning and social significance,  protective mechanisms and coping strategies, ego-identity and narrative identity, mentality and narrative, terminal  and instrumental values, individual character and social role, the pursuit of personal happiness and professional  success, etc. were combined in harmoniously balanced integrity of coherent psychological mechanisms of personal  genesis. The considered epistemological modes of methodological triangulation can serve as a model for meta- analysis  and  further  hermeneutic  work  on  the  axiopsychological  reconstruction  of  various  personological  discourses not only in the sphere of fundamental science but also in the sphere of various experimental and applied  research.